9 листопада – День української писемності та мови
Вступне слово вчителя про виникнення писемності, першодрукарів, значення письма і книги в житті людини, про Указ Президента України про відзначення щорічно цього свята.
Це свято встановлено в нашій країні 9 листопада 1997 року. Цього ж дня православна церква вшановує пам'ять святого преподобного Нестора-літописця.
Преподобний Нестор-літописець – киянин, у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій. Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Під час постригу в ченці Нестор був удостоєний сану ієродиякона. Книжкова справа стала змістом його життя.Найвизначнішою працею Нестора - літописця є «Повість временних літ» - літописне зведення, складене у Києві на початку ХІІ століття. Це перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця ХІ століття до 1113 року. Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його. Але перевершити так і не змогли. «Повість временних літ» була і залишається найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури. Тому преподобного Нестора-літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.
Впродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито «вторинність» української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. За науковими реквізитами лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VІ-ІХ столітті. Процес унормування загальнонародної української мови вчені відносять до ХІІІ-ХІV століття. У різні періоди літературна мова української народності поєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови (Х-ХІІІ століття), українсько - білоруської (ХІV-ХV ст.), слов’янської, староукраїнської («простої мови») , церковнослов’янської (ХІV-ХVст.). Інтенсивне формування нової української мови дослідники відносять до другої половини ХVІІІ-ХІХ століть. Зачинателем сучасної української літературної мови вважається І.П.Котляревський, а основоположником – Т.Г.Шевченко. Разом з розвитком писемного слова український народ став великою нацією, здатною вирішувати питання будь-якої складності й ваги.
Звучить пісня Петра Клименка «Мова».
Читці:
1. Як прислів’я чудове,
Йде від роду до роду,
Що народ – зодчий мови,
Мова – зодчий народу.
2.Як путівець між нивами – проста,
Барвиста, наче далеч веселкова,
Такою увійшла до нас в уста
І в долі заясніла наша мова.
З роси, проміння, шуму колосків
Вона дарує чисте першослово,
Аби з ясних слов’янських берегів
У світі засвітитися дніпрово.
1. Як прислів’я чудове,
Йде від роду до роду,
Що народ – зодчий мови,
Мова – зодчий народу.
2.Як путівець між нивами – проста,
Барвиста, наче далеч веселкова,
Такою увійшла до нас в уста
І в долі заясніла наша мова.
З роси, проміння, шуму колосків
Вона дарує чисте першослово,
Аби з ясних слов’янських берегів
У світі засвітитися дніпрово.
3.Видатні люди різних епох і поколінь зверталися до української мови, як до першоджерела, першооснови вітчизняної науки, освіти і культури.
4."Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка його духу, його багата скарбниця", - сказав Панас Мирний.
5."Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми її плекатимемо" ,- стверджував Олесь Гончар.
6.Відомий педагог Василь Сухомлинський говорив: "Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури".
7.Закликом звучать слова М Рильського: "Мова - втілення думки. Що багатша думка-то багатша мова Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її".
Ерудит – шоу знавців української мови.
(Конкурсні завдання у цікавій формі, що проводяться в декілька турів.)
1 тур. Розминка. "Чи знаєш ти алфавіт?"
Учасники гри вишиковуються у алфавітному порядку. Кожен учень називає по порядку 5 букв алфавіту. Хто помиляється – виходить із гри.
2 тур. "Сховані слова"
1. Електрична енергія (струм)
2. Метал, що використовується для паяння (олово).
3. Підколінні сухожилля (жижки).
4. Запалення слизистої оболонки носа (нежить).
5. Синонім слова равлик (слимак).
6. Верхні краї посуду (вінця).
3 тур. "Продовж прислів’я"
1. Книга вчить . . .
2. Не кажи не вмію . . .
3. Зробив діло . . .
4. Слово не горобець . . .
5. Хто рано встає . . .
Для глядачів. Пояснити прислів’я.
1.Під носом косовиця, а голові ще й на зяб не орано.
4 тур. "Проявити кмітливість"
Відгадати слова-побратими
1) На неї птах сідає,
Вона його гойдає,
А звук ви замініть –
Звірятком стане вмить. (гілка-білка)
2) Люблять нас усі збирати
Після дощику в ліску,
А як букву Г відняли,
Будем плавати в ставку. (гриби-риби)
3) Гуде собі, літає.
З квіток нектар збирає.
А якщо ДЖ зітерти -
Буде в шафі одяг жерти. (джміль-міль)
5 тур. "Для найкмітливіших"
1) Чого багато має золото,
Менше озеро, ще менше море,
І зовсім не має ріка? (0)
2) Чим закінчується зима і весна? (а)
3) Що знаходиться в середині школи? (0)
4) Що стоїть між стелею і підлогою? (і)
6 тур. "Відредагуй"
1) Світять фонарі (ліхтарі)
2) Опасний поворот (Небезпечний)
7 тур. "Поетичний"
Напиши 4 рядки вірша за поданими римами.
(Знає і мала) ДИТИНА-
(Батьківщина в нас) ЄДИНА.
(І вона про всіх нас) ДБАЄ,
(Як у світі жить) НАВЧАЄ.
Переможець той, у кого вірш вийшов кращий.
Він отримує 12 б. у журнал.
Читці:
1. Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів’яне.
2. Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому.
Впаде на тебе, наче сніг, журба –
Її не понесеш нікому.
3. Коли забув ти рідну мову –
Біднієш духом ти щодня;
Ти втратив корінь і основу,
Ти обчухрав себе до тла.
Учитель: Не варт поваги та людина, яка забула мову своїх батьків. Вона зреклася свого народу, його минулого. А без нього немає й майбутнього.
Читач: Поезія Дмитра Білоуса «Коли забув ти рідну мову».
Учитель: А зараз ми потрапимо на міні- виставу до театру.
4."Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка його духу, його багата скарбниця", - сказав Панас Мирний.
5."Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми її плекатимемо" ,- стверджував Олесь Гончар.
6.Відомий педагог Василь Сухомлинський говорив: "Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури".
7.Закликом звучать слова М Рильського: "Мова - втілення думки. Що багатша думка-то багатша мова Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її".
Ерудит – шоу знавців української мови.
(Конкурсні завдання у цікавій формі, що проводяться в декілька турів.)
1 тур. Розминка. "Чи знаєш ти алфавіт?"
Учасники гри вишиковуються у алфавітному порядку. Кожен учень називає по порядку 5 букв алфавіту. Хто помиляється – виходить із гри.
2 тур. "Сховані слова"
1. Електрична енергія (струм)
2. Метал, що використовується для паяння (олово).
3. Підколінні сухожилля (жижки).
4. Запалення слизистої оболонки носа (нежить).
5. Синонім слова равлик (слимак).
6. Верхні краї посуду (вінця).
3 тур. "Продовж прислів’я"
1. Книга вчить . . .
2. Не кажи не вмію . . .
3. Зробив діло . . .
4. Слово не горобець . . .
5. Хто рано встає . . .
Для глядачів. Пояснити прислів’я.
1.Під носом косовиця, а голові ще й на зяб не орано.
4 тур. "Проявити кмітливість"
Відгадати слова-побратими
1) На неї птах сідає,
Вона його гойдає,
А звук ви замініть –
Звірятком стане вмить. (гілка-білка)
2) Люблять нас усі збирати
Після дощику в ліску,
А як букву Г відняли,
Будем плавати в ставку. (гриби-риби)
3) Гуде собі, літає.
З квіток нектар збирає.
А якщо ДЖ зітерти -
Буде в шафі одяг жерти. (джміль-міль)
5 тур. "Для найкмітливіших"
1) Чого багато має золото,
Менше озеро, ще менше море,
І зовсім не має ріка? (0)
2) Чим закінчується зима і весна? (а)
3) Що знаходиться в середині школи? (0)
4) Що стоїть між стелею і підлогою? (і)
6 тур. "Відредагуй"
1) Світять фонарі (ліхтарі)
2) Опасний поворот (Небезпечний)
7 тур. "Поетичний"
Напиши 4 рядки вірша за поданими римами.
(Знає і мала) ДИТИНА-
(Батьківщина в нас) ЄДИНА.
(І вона про всіх нас) ДБАЄ,
(Як у світі жить) НАВЧАЄ.
Переможець той, у кого вірш вийшов кращий.
Він отримує 12 б. у журнал.
Читці:
1. Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів’яне.
2. Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому.
Впаде на тебе, наче сніг, журба –
Її не понесеш нікому.
3. Коли забув ти рідну мову –
Біднієш духом ти щодня;
Ти втратив корінь і основу,
Ти обчухрав себе до тла.
Учитель: Не варт поваги та людина, яка забула мову своїх батьків. Вона зреклася свого народу, його минулого. А без нього немає й майбутнього.
Читач: Поезія Дмитра Білоуса «Коли забув ти рідну мову».
Учитель: А зараз ми потрапимо на міні- виставу до театру.
Сценка
Стіл із яствами, за ним сидить Стецько, їсть.
Стецько: Оце у мене сьогодні день: у Дмитра снідав, у Прокопенка обідав, у Козаченка полуднував, а тут ось і повечеряю. А тоді піду додому, то мати мені сніданок, обід і вечерю заразом подасть, бо я цілий день удома не був, зголоднів. От люблю я поїсти. Я оце і сидів би- їв, і стояв би - їв, і лежав би - їв, і спав би - їв. . .
З’являється Галя.
Стецько: О, Галько, де ти оце вештаєшся? Не бачиш, що у тебе гості? Накривай на стіл.
Галя: Побійся Бога, Стецько, чи тобі цього мало?
Стецько: Мало! Мені завжди мало. Я ще вареники люблю, пиріжки з сиром, із маком. . .
Галя: (глумливо) Зараз із таком принесу.
Стецько: Із таком? А що воно таке? Не пробував. Та мені сподобається, це я тобі точно кажу.
Галя: Я й не сумніваюсь, бо все, що я наготувала, щоб ми сім’єю повечеряли, ти вже з’їв.
Стецько: Галько, ти мені зуби не замовляй. Моя мати казала, що скоро нас із тобою оженять. А жінка чоловікові не може перечити, бо як пригрію кулака!
Галя: Та куди ж тобі женитися, коли ти грамоти не знаєш, навіть розписатись не вмієш.
Стецько: А як то воно грамоту знать? Що я такого не куштував.
Галя: Стецько, та то духовна їжа. Ну ось для прикладу, дивись. – (пише на стіні). – Оце буква «О».
Стецько: О, це я люблю, бублички смачні, та ще з молоком.
Галя: Оце «ес»
Стецько: Та це ж ріжок з молоком. Смакота.
Галя: Оце буква «І».
(Стецько підходить, домальовує)
Стецько: Галько, ось дивись, це ж куряча гомілка! Ой у мене вже слина в роті не тримається.
Галя: Оце «У».
Стецько: Що, ти мені оце рогача наставляєш? Ну нічого, нічого. Мати казала, що то дівки тільки до заміжжя рогачі наставляють. А далі усе залежить від чоловіка. Ще казала, якщо у чоловіка добрий кулак, то йому ніяка жінка не страшна. А я, диви, якого кулака од’їв! Може, спробувати його на тобі, га?
(замахується)
Галя: Безграмотне чувирло, а ще руки простягатиме. Зараз я тобі наставлю рогача.
(бере ріжок і проганяє Стецька).
Учитель: Діти, чи сподобався вам Стецько? А чи хотів би хто бути на нього схожим? Чому?Коли ти плекаєш слово,
Мов струна воно бринить.
Калиново, барвінково
Рідна мова пломенить.
Коли мовить, як належить –
Слово чисте, як роса. . .
І від тебе теж залежить
Мови рідної краса.
(Д.Білоус)
Мова і писемність у цікавих фактах
(виступи юних мовознавців)
Найдавніша згадка про «руську» мову на території сучасної України належить до 858 р. Слов'янський просвітитель Костянтин (Кирило), філософ, описуючи своє перебу¬вання у кримському місті Херсонесі (Корсуні) під час подорожі з Візантії до хозар, зазначає, що «чловька обргать глаголюща руською бседою».
Уперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці XVIII ст. з виходом у 1798 р. першого видання «Екеїди» І. П. Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.
Першою спробою фіксації і лексикографічного відображення живої народної української мови вважається невеличкий словник, доданий до першого видання «Енеїди» І. П. Котляревського 1798 р.
Писемність
Найдавніша згадка про те, що писемність існувала на східнослов'янських землях і в тому числі на території сучасної України ще до запровадження християнства, належить до 858 р.
Найдавніша пам'ятка слов'янської писемності — київські глаголичні листки, датовані кінцем X — початком XI ст. Ці сім невеликих аркушів глаголичного письма зберігаються в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР у Києві.
Найдавніша пам’ятка писемності Київської Русі — «Ізборник Святос-лава», укладений 1073 та 1076 рр. для київського князя Святослава Ярославича.
Найдавнішими пам'ятками, написаними на території України на папері, є львівські адміністративні книги, які датовані XIV ст. і зберігаються у ЦЦІА у Львові.
Букварі
Перший друкований буквар, виданий українським автором, мав назву «Наука до читання й розуміння слов'янського письма» і побачив світ у Вільні в 1596 р. стараннями Лаврентія Зизанія. До книжки було додано словник, який містив 1061 слово.
Першим букварем, виданим в Україні, був «Буквар» («Азбука»), надрукований у 1574 р. у Львові першодрукарем Іваном Федоровим. Книжка складалася з абетки, складів, зразків відмінювання і короткої читанки. До нас дійшов лише один примірник, який знайдено в Римі 1927" р. Зберігається в бібліотеці Гарвардського університету (США). Факсимільне видання було здійснено в Києві 1964 та 1974 рр.
Граматика
Найдавніша в Україні граматика під назвою «Граматика доброглаголиваго еллинословеского язика» була видана Ставропігійською друкарнею Львівського братства у 1651 р.
Першою відомою нам граматикою старої української мови є «Граматика словєнская...» І. Ужевича. Рукопис, датований 1643 р., виданий фототипічним способом у перекладі сучасною українською мовою у 1970 р.
Першу друковану граматику української народно-розмовної мови — «Граматику малороссийского наречия» — випустив у 1818 р. у Петербурзі С.Павловський.
Підручник
Першим вітчизняним друкованим підручником була «Азбука», надрукована першодрукарем І. Федоровим у Львові 1574 р. Це був також перший друкований підручник у східних слов'ян (див. також «Букварі»).
«Найдовговічніший» підручник. За «Граматикою словенською», створеною у 1619 р. Мелентієм Смотрицьким — викладачем Київської братської школи, навчалися учні російських, українських і білоруських шкіл протягом майже 150 років. М. В. Ломоносов назвав її «вратами вченості».
Словники
Перший український словник, «Лексис з тлумаченням слов'янських слів на просту мову», складений після 1581 р. невідомим автором, лишився в рукописі. Він містив 96 слів. Автор підшив його до «Острозької Біблії», яка вийшла 1581 p., і в такому вигляді словник дійшов до нашого часу.
Перший друкований словник української мови з'явився у Вільні в 596р. Лаврентій Зизантій видав буквар «Наука до читання й розуміння слов'янського письма»
І додав до книжки «Лексис», тобто словник, який містив 1061 слово. Церковнослов'янські слова тут пояснюються простою українською мовою, яка майже тотожна теперішній.
Перший друкований український тлумачний словник «Лексиконь славеноросскій и имень тьлкованіе» випустив 1627 p. у Києві Павло Беринда. Поряд з церковнослов'янською лексикою він містив й українську народнорозмовну лексику, переклад і тлумачення близько 7000 слів.
Правопис
Першим офіційним українським правописом вважаються «Найголовніші правила українського правопису», затверджені АН України і видані у 1921 р.
Слово
Найдовше слово в українській мові. 31 літеру містить слово «рентгеноелектрокардіографічний».
Найбільша кількість синонімів. Згідно з «Коротким словником синонімів української мови», у якому розроблено 4 279 синонімічних рядів, найбільшу кількість синонімів має слово «бити» — 45.
Найчастіше й найрідше вживані слова. У «Частотному словнику сучасної української художньої прози» опрацьовано 25 книжок, 22 письменників і зафіксовано 33 391 різних слово загальної лексики.
О мово! Ночі колискова!
Прийми мій радісний привіт!
Навік пройшла пора безславна.
Цвіти завжди, моя державна!
(звучить пісня «Україночка»)
Любі друзі!
Станьте учасниками Міжнародного імені Петра Яцика
конкурсу знавців української мовиПетро Яцик
Життя Петра Яцика - це справді яскравий взірець служіння рідному народові, Україні. Чотирнадцятирічним сиротою взяв він на свої плечі відповідальність за всю родину, будучи найстаршим із усіх дітей Дмитра та Марії Яциків - працелюбної селянської родини із села Верхнього Синь. що на Львівщині. Старший син став не просто господарем у домі, а й батьком молодшим братам і сестрам.
Доля склалася так, що мусив емігрувати за кордон, де пожив понад пів- століття. Але Яцик ніколи не забував про те, що він українець. Повсюдно прагнув допомогти своєму народові.
Ставши видатним бізнесменом, він водночас став і великим меценатом. Петро Яцик допомагав багатьом людям. Він давав кошти на будівництво українських шкіл та церков у Бразилії. За цього фінансової підтримки з'явилося на світ чимало важливих книжок з історії та культури України. Він- головний меценат відомої Енциклопедії українознавства. добре знаної сьогодні в науковому світі Українського дослідного інституту при Гарвардському університеті (США). Коштом Петра Яцика народився Центр досліджень історії країни в Канадському інституті українських студій при Альбертському університеті. Кілька років тому він пожертвував мільйон доларів на відкриття спеціального українського відділу в інституті Гаррімана при Колумбійському університеті. Науково - дослідницькі й інформаційні центри його імені є при Торонтському та Лондонському університетах. А найголовніше дітище його життя - Освітня фундація Петра Яцика - здійснює нині масштабний науковий проект: переклад і видання англійською мовою фундаментальної «Історії України - Руси» Михайла Грушевського, що стане для англомовного світу своєрідним вікном в Україну.
Петро Яцик мріяв, щоб Грушевський, заговоривши про освіту англійською, остаточно переконав світ: український народ - не гілка з великоросійського дерева, а самостійна велика європейська нація, котра має тисячолітню історію і всі політичні та моральні права на власну державу. Вже з'явилися друком кілька томів англомовного Грушевського, ще кілька - готові до виходу в світ. Весь цей проект коштує понад 15 мільйонів доларів. Усі ж благодійні пожертви мецената на українські справи вимірюються десятками мільйонів.
Він був скромним в особистих життєвих потребах, невибагливим у побуті. І цим мало нагадував респектабельного мільйонера. Не раз з іронією говорив про тих, хто для задоволення своїх прямих потреб, купував острови чи літаки. Він був твердо переконаний: найбільше багатство людини - те, що вона віддала іншим.
Випробування багатством - це теж не просте випробування для людини. Не кожен з честю для себе витримує його. Петро Яцик витримав це випробування з честю. Він міг би сказати, що найдорожчий його скарб на цьому світі - чесне, благородне ім'я.
Петро Яцик належав не тільки своїм рідним, близьким, усім, кому він робив Добро. Він належав усьому нашому народові, Україні.
МАТЕРІАЛИ ДЛЯ СТІННОЇ ГАЗЕТИ
ЗАРОДЖЕННЯ ПИСЕМНОСТІ
Спочатку з'явилося картинне письмо (піктографія): якусь подію зображали в вигляді малюнка, пізніше стали зображати вже не події, а окремі предмети, спочатку зберігаючи подібність з зображуваним, а потім у вигляді умовних знаків (ідеографія, ієрогліфи), і, на кінець, навчились зображувати не предмети, а передавати знаками їх назву (звукове письмо). Спочатку в звуковому письмі вживалися тільки приголосні звуки, а голосні або взагалі не сприймались, або позначались додатковими значками (складове письмо). Складове письмо вживалося багатьма симітськими народами, зокрема фінікійцями.
Греки створили свій алфавіт на основі фіникійського письма, але значно вдосконалили його, ввівши особливі знаки для голосних звуків. Грецьке письмо стало основою латинської абетки, а в ІХ столітті було створено слав’янське письмо шляхом використання літер грецького алфавіту.
ГРЕЧЕСКИЕ СЛАВЯНСКИЕ
Аα Аа
Вβ Вв
Гγ Гг
Δδ Дц
Еε Ее
Кк Кк
Λλ Лл
Μμ Мм
Писемність русинами була сприйнята від сусідньої Болгарії — країни, що прийняла хрещення на більш ніж сто років раніше Русі. Про те, що писемність проникла на територію Русі ще до прийняття християнства, тобто до 988 року, свідчать договори князів Олега та Ігоря з греками. В них згадувалося про писемні заповіти русичів, про тексти, написані на двох мовах, про писця Івана — переписувачеві та перекладачеві. Після прийняття християнства русичі перейняли від болгар і все богатство слов’янської писемності. В Болгарії вже були створені слов'янські церковні книги. В той час древньоболгарська та древньоруська мови були настільки близькі, що перекладати з болгарської на руську не було потреби. Болгарські книги просто переписувалися та використовувалися в храмах Києва та інших міст Стародавньої Русі.
Велику справу створення слав'янської абетки сотворили брати Константин (при хрещенні прийнявший ім'я Кирило) та Мефодій. Головна роль в цій справі належить Кирилові. Мефодій був його вірним помічником. Складаючи слов"янську абетку, Кирило зміг вловити в звучанні знайомої йому з дитинства слов"янської мови (а це був , вірогідно, один із діалектів древньоболгарської мови) основні звуки цієї мови та знайти для кожного з них позначення літерою. Читаючи по-старослов’янськи, ми вимовляємо слова так, як вони написані. В старослов'янській мові немає такої різниці між звучанням слів та їх написанням, як, наприклад, в англійській чи французькій мовах.
Слов'янська книжкова мова (старослов'янська) поширилася в якості загальної мови для багатьох слов’янських народів. Цією мовою користувалися південні слов'яни(болгари, серби, хорвати), західні слов’яни (чехи, словаки), східні слов'яни (українці, білоруси, росіяни).
Загалом, в науці довгий час вважалось, що будь-яке письмо в своїй основі являє собою культурне наслідування. Спираючись на цю "непохитну наукову істину", вчені XIX та XX ст. намагалися таким же чином вивести глаголицу з якогось ще більш давнього письма: коптського, древньоєврейського, готського, рунічного, армійського, грузинського... Але всі ці трактування були непереконливими та майже завжди супроводжувались неминучими "можливо", "напевно", "не виключено". Обриси літер глаголиці такі своєрідні, що схожості між нею та іншими алфавітами немає.
Нарешті, вчені вимушені були визнати, що глаголиця не схожа ні на одне інше письмо й скоріш за все цілком винайдена солунськими братами Кирилом і Мефодієм, як, доречі, й свідчить древній слов’янський список руської редакції "Похвала святим Кириллу и Мелодию": "Не на тужемъ основании свое дело полагающа, нъ изнова письмена въображыца Произвели свое дело, полагаясь не на чужую основу, а сызнова буквы изобрели"
В память о великом подвиге Кирилла и Мефодия 24 мая во всем мире празднуется День славянской письменности. Особенно торжественно отмечается он в Болгарии. Там совершаются праздничные шествия со славянской азбукой и иконами святых братьев.
КИРИЛИЦЯ ТА ГЛАГОЛИЦЯРукописи X та XI ст. написані двома різними абетками. Одні написані кирилицею, інші - глаголицею. Але яка з них давніша? Тобто, яким письмом були написані не збережені рукописи кирило-мефодієвських часів?
Цілий ряд фактів свідчить про те, що більш давньою абеткою слід вважати глаголицю. Найдавніші пам’ятки (у тому числі "Київські листки") написані саме на глаголиці, до того ж написані більш архаїчною мовою, близькою по фонетичному складу до мови південних слов’ян. На більшу давність глаголиці вказують також палимпсеста (рукописи на пергамені, в яких старий текст зіскреблено і замість нього написано новий). На всіх палімпсестах, що збереглись до наших днів, зіскреблено глаголицю й новий текст написано кирилицею. Немає жодного палімпсеста, на якому була б зіскреблена кирилиця й по ній написана глаголиця. Найдавніші книги, написані глаголицею, дійшли до нас з XI ст. Найстаріша книга на Русі, написана кирилицею, — Остромирове Євангеліє — 1057 року. Це Євангеліє зберігається в Санкт-Петербурзі, в бібліотеці Російські Академії наук.
Є й інші факти, що свідчать про більшу давність глаголиці, але перераховувати їх занадто довго. Отже, в сучасній слав’яністиці вже ніхто не сумнівається в тому, що Константан Філософ (після хрещення Кирил) та його брат Мефодій "переклали" звуки слов’янської мови на пергамент за допомогою тієї абетки, яку сьогодні прийнято називати глаголицею. Пізніше (скоріш за все, на соборі в Преславі, в столиці болгарського царя Сімеона в 893 р.) з'явилася кирилиця, котра з часом витіснила глаголицю в усіх слов’янських країнах, за виключенням Північної Далмації (адріатичне узбережжя), де хорвати-католики продовжували писати глаголицею до цього часу.
В кирилиці літери мають більш просту та зрозумілу для нас форму. Яка абетка була винайдена Константаном, ми не знаємо, але саме кирилиця є основою нашого українського алфавіту. Кирилиця проіснувала практично без змін до часів Петра Першого, коли було внесено зміни в обриси деяких літер, а 11 з них були взагалі виключені з алфавіту. Новий алфавіт став бідніший за змістом, але простіший та більш придатніший для друку різноманітних цивільних ділових паперів. Він й отримав назву " цивільний ".
УСТАВ. ПІВУСТАВ. СКОРОПИС
Прикладом для написання літер кирилиці слугували знаки грецького уставного алфавіту. Перші книги на кирилиці також написані уставом. Устав - це таке письмо, коли літери пишуться прямо на однаковій відстані одна від одної, без нахилу - вони наче б то "уставлені". Літери строго геометричні, вертикальні лінії , як правило, товще горизонтальних, проміжку між словами немає. Древньоруські рукописи IX - XIV ст. написані уставом.
З середини XIV століття набув поширення півустав, який хоч і був менш красивий, ніж устав, але дозволяв писати швидше. З'явився нахил у літерах, їх геометричність не так очевидна; перестало витримуватися співвідношення товстих та тонких ліній; текст вже ділився на слова.
В XV ст. півустав поступається місцем скоропису. Рукописи написані "скорим обичаєм", відрізняє зв’язне написання сусідніх літер, розмашистість письма. В скорописі кожна літера мала багато варіантів написання. З розвитком скорості з'являються ознаки індивідуального почерку.
Стіл із яствами, за ним сидить Стецько, їсть.
Стецько: Оце у мене сьогодні день: у Дмитра снідав, у Прокопенка обідав, у Козаченка полуднував, а тут ось і повечеряю. А тоді піду додому, то мати мені сніданок, обід і вечерю заразом подасть, бо я цілий день удома не був, зголоднів. От люблю я поїсти. Я оце і сидів би- їв, і стояв би - їв, і лежав би - їв, і спав би - їв. . .
З’являється Галя.
Стецько: О, Галько, де ти оце вештаєшся? Не бачиш, що у тебе гості? Накривай на стіл.
Галя: Побійся Бога, Стецько, чи тобі цього мало?
Стецько: Мало! Мені завжди мало. Я ще вареники люблю, пиріжки з сиром, із маком. . .
Галя: (глумливо) Зараз із таком принесу.
Стецько: Із таком? А що воно таке? Не пробував. Та мені сподобається, це я тобі точно кажу.
Галя: Я й не сумніваюсь, бо все, що я наготувала, щоб ми сім’єю повечеряли, ти вже з’їв.
Стецько: Галько, ти мені зуби не замовляй. Моя мати казала, що скоро нас із тобою оженять. А жінка чоловікові не може перечити, бо як пригрію кулака!
Галя: Та куди ж тобі женитися, коли ти грамоти не знаєш, навіть розписатись не вмієш.
Стецько: А як то воно грамоту знать? Що я такого не куштував.
Галя: Стецько, та то духовна їжа. Ну ось для прикладу, дивись. – (пише на стіні). – Оце буква «О».
Стецько: О, це я люблю, бублички смачні, та ще з молоком.
Галя: Оце «ес»
Стецько: Та це ж ріжок з молоком. Смакота.
Галя: Оце буква «І».
(Стецько підходить, домальовує)
Стецько: Галько, ось дивись, це ж куряча гомілка! Ой у мене вже слина в роті не тримається.
Галя: Оце «У».
Стецько: Що, ти мені оце рогача наставляєш? Ну нічого, нічого. Мати казала, що то дівки тільки до заміжжя рогачі наставляють. А далі усе залежить від чоловіка. Ще казала, якщо у чоловіка добрий кулак, то йому ніяка жінка не страшна. А я, диви, якого кулака од’їв! Може, спробувати його на тобі, га?
(замахується)
Галя: Безграмотне чувирло, а ще руки простягатиме. Зараз я тобі наставлю рогача.
(бере ріжок і проганяє Стецька).
Учитель: Діти, чи сподобався вам Стецько? А чи хотів би хто бути на нього схожим? Чому?Коли ти плекаєш слово,
Мов струна воно бринить.
Калиново, барвінково
Рідна мова пломенить.
Коли мовить, як належить –
Слово чисте, як роса. . .
І від тебе теж залежить
Мови рідної краса.
(Д.Білоус)
Мова і писемність у цікавих фактах
(виступи юних мовознавців)
Найдавніша згадка про «руську» мову на території сучасної України належить до 858 р. Слов'янський просвітитель Костянтин (Кирило), філософ, описуючи своє перебу¬вання у кримському місті Херсонесі (Корсуні) під час подорожі з Візантії до хозар, зазначає, що «чловька обргать глаголюща руською бседою».
Уперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці XVIII ст. з виходом у 1798 р. першого видання «Екеїди» І. П. Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.
Першою спробою фіксації і лексикографічного відображення живої народної української мови вважається невеличкий словник, доданий до першого видання «Енеїди» І. П. Котляревського 1798 р.
Писемність
Найдавніша згадка про те, що писемність існувала на східнослов'янських землях і в тому числі на території сучасної України ще до запровадження християнства, належить до 858 р.
Найдавніша пам'ятка слов'янської писемності — київські глаголичні листки, датовані кінцем X — початком XI ст. Ці сім невеликих аркушів глаголичного письма зберігаються в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР у Києві.
Найдавніша пам’ятка писемності Київської Русі — «Ізборник Святос-лава», укладений 1073 та 1076 рр. для київського князя Святослава Ярославича.
Найдавнішими пам'ятками, написаними на території України на папері, є львівські адміністративні книги, які датовані XIV ст. і зберігаються у ЦЦІА у Львові.
Букварі
Перший друкований буквар, виданий українським автором, мав назву «Наука до читання й розуміння слов'янського письма» і побачив світ у Вільні в 1596 р. стараннями Лаврентія Зизанія. До книжки було додано словник, який містив 1061 слово.
Першим букварем, виданим в Україні, був «Буквар» («Азбука»), надрукований у 1574 р. у Львові першодрукарем Іваном Федоровим. Книжка складалася з абетки, складів, зразків відмінювання і короткої читанки. До нас дійшов лише один примірник, який знайдено в Римі 1927" р. Зберігається в бібліотеці Гарвардського університету (США). Факсимільне видання було здійснено в Києві 1964 та 1974 рр.
Граматика
Найдавніша в Україні граматика під назвою «Граматика доброглаголиваго еллинословеского язика» була видана Ставропігійською друкарнею Львівського братства у 1651 р.
Першою відомою нам граматикою старої української мови є «Граматика словєнская...» І. Ужевича. Рукопис, датований 1643 р., виданий фототипічним способом у перекладі сучасною українською мовою у 1970 р.
Першу друковану граматику української народно-розмовної мови — «Граматику малороссийского наречия» — випустив у 1818 р. у Петербурзі С.Павловський.
Підручник
Першим вітчизняним друкованим підручником була «Азбука», надрукована першодрукарем І. Федоровим у Львові 1574 р. Це був також перший друкований підручник у східних слов'ян (див. також «Букварі»).
«Найдовговічніший» підручник. За «Граматикою словенською», створеною у 1619 р. Мелентієм Смотрицьким — викладачем Київської братської школи, навчалися учні російських, українських і білоруських шкіл протягом майже 150 років. М. В. Ломоносов назвав її «вратами вченості».
Словники
Перший український словник, «Лексис з тлумаченням слов'янських слів на просту мову», складений після 1581 р. невідомим автором, лишився в рукописі. Він містив 96 слів. Автор підшив його до «Острозької Біблії», яка вийшла 1581 p., і в такому вигляді словник дійшов до нашого часу.
Перший друкований словник української мови з'явився у Вільні в 596р. Лаврентій Зизантій видав буквар «Наука до читання й розуміння слов'янського письма»
І додав до книжки «Лексис», тобто словник, який містив 1061 слово. Церковнослов'янські слова тут пояснюються простою українською мовою, яка майже тотожна теперішній.
Перший друкований український тлумачний словник «Лексиконь славеноросскій и имень тьлкованіе» випустив 1627 p. у Києві Павло Беринда. Поряд з церковнослов'янською лексикою він містив й українську народнорозмовну лексику, переклад і тлумачення близько 7000 слів.
Правопис
Першим офіційним українським правописом вважаються «Найголовніші правила українського правопису», затверджені АН України і видані у 1921 р.
Слово
Найдовше слово в українській мові. 31 літеру містить слово «рентгеноелектрокардіографічний».
Найбільша кількість синонімів. Згідно з «Коротким словником синонімів української мови», у якому розроблено 4 279 синонімічних рядів, найбільшу кількість синонімів має слово «бити» — 45.
Найчастіше й найрідше вживані слова. У «Частотному словнику сучасної української художньої прози» опрацьовано 25 книжок, 22 письменників і зафіксовано 33 391 різних слово загальної лексики.
О мово! Ночі колискова!
Прийми мій радісний привіт!
Навік пройшла пора безславна.
Цвіти завжди, моя державна!
(звучить пісня «Україночка»)
Любі друзі!
Станьте учасниками Міжнародного імені Петра Яцика
конкурсу знавців української мовиПетро Яцик
Життя Петра Яцика - це справді яскравий взірець служіння рідному народові, Україні. Чотирнадцятирічним сиротою взяв він на свої плечі відповідальність за всю родину, будучи найстаршим із усіх дітей Дмитра та Марії Яциків - працелюбної селянської родини із села Верхнього Синь. що на Львівщині. Старший син став не просто господарем у домі, а й батьком молодшим братам і сестрам.
Доля склалася так, що мусив емігрувати за кордон, де пожив понад пів- століття. Але Яцик ніколи не забував про те, що він українець. Повсюдно прагнув допомогти своєму народові.
Ставши видатним бізнесменом, він водночас став і великим меценатом. Петро Яцик допомагав багатьом людям. Він давав кошти на будівництво українських шкіл та церков у Бразилії. За цього фінансової підтримки з'явилося на світ чимало важливих книжок з історії та культури України. Він- головний меценат відомої Енциклопедії українознавства. добре знаної сьогодні в науковому світі Українського дослідного інституту при Гарвардському університеті (США). Коштом Петра Яцика народився Центр досліджень історії країни в Канадському інституті українських студій при Альбертському університеті. Кілька років тому він пожертвував мільйон доларів на відкриття спеціального українського відділу в інституті Гаррімана при Колумбійському університеті. Науково - дослідницькі й інформаційні центри його імені є при Торонтському та Лондонському університетах. А найголовніше дітище його життя - Освітня фундація Петра Яцика - здійснює нині масштабний науковий проект: переклад і видання англійською мовою фундаментальної «Історії України - Руси» Михайла Грушевського, що стане для англомовного світу своєрідним вікном в Україну.
Петро Яцик мріяв, щоб Грушевський, заговоривши про освіту англійською, остаточно переконав світ: український народ - не гілка з великоросійського дерева, а самостійна велика європейська нація, котра має тисячолітню історію і всі політичні та моральні права на власну державу. Вже з'явилися друком кілька томів англомовного Грушевського, ще кілька - готові до виходу в світ. Весь цей проект коштує понад 15 мільйонів доларів. Усі ж благодійні пожертви мецената на українські справи вимірюються десятками мільйонів.
Він був скромним в особистих життєвих потребах, невибагливим у побуті. І цим мало нагадував респектабельного мільйонера. Не раз з іронією говорив про тих, хто для задоволення своїх прямих потреб, купував острови чи літаки. Він був твердо переконаний: найбільше багатство людини - те, що вона віддала іншим.
Випробування багатством - це теж не просте випробування для людини. Не кожен з честю для себе витримує його. Петро Яцик витримав це випробування з честю. Він міг би сказати, що найдорожчий його скарб на цьому світі - чесне, благородне ім'я.
Петро Яцик належав не тільки своїм рідним, близьким, усім, кому він робив Добро. Він належав усьому нашому народові, Україні.
МАТЕРІАЛИ ДЛЯ СТІННОЇ ГАЗЕТИ
ЗАРОДЖЕННЯ ПИСЕМНОСТІ
Спочатку з'явилося картинне письмо (піктографія): якусь подію зображали в вигляді малюнка, пізніше стали зображати вже не події, а окремі предмети, спочатку зберігаючи подібність з зображуваним, а потім у вигляді умовних знаків (ідеографія, ієрогліфи), і, на кінець, навчились зображувати не предмети, а передавати знаками їх назву (звукове письмо). Спочатку в звуковому письмі вживалися тільки приголосні звуки, а голосні або взагалі не сприймались, або позначались додатковими значками (складове письмо). Складове письмо вживалося багатьма симітськими народами, зокрема фінікійцями.
Греки створили свій алфавіт на основі фіникійського письма, але значно вдосконалили його, ввівши особливі знаки для голосних звуків. Грецьке письмо стало основою латинської абетки, а в ІХ столітті було створено слав’янське письмо шляхом використання літер грецького алфавіту.
ГРЕЧЕСКИЕ СЛАВЯНСКИЕ
Аα Аа
Вβ Вв
Гγ Гг
Δδ Дц
Еε Ее
Кк Кк
Λλ Лл
Μμ Мм
Писемність русинами була сприйнята від сусідньої Болгарії — країни, що прийняла хрещення на більш ніж сто років раніше Русі. Про те, що писемність проникла на територію Русі ще до прийняття християнства, тобто до 988 року, свідчать договори князів Олега та Ігоря з греками. В них згадувалося про писемні заповіти русичів, про тексти, написані на двох мовах, про писця Івана — переписувачеві та перекладачеві. Після прийняття християнства русичі перейняли від болгар і все богатство слов’янської писемності. В Болгарії вже були створені слов'янські церковні книги. В той час древньоболгарська та древньоруська мови були настільки близькі, що перекладати з болгарської на руську не було потреби. Болгарські книги просто переписувалися та використовувалися в храмах Києва та інших міст Стародавньої Русі.
Велику справу створення слав'янської абетки сотворили брати Константин (при хрещенні прийнявший ім'я Кирило) та Мефодій. Головна роль в цій справі належить Кирилові. Мефодій був його вірним помічником. Складаючи слов"янську абетку, Кирило зміг вловити в звучанні знайомої йому з дитинства слов"янської мови (а це був , вірогідно, один із діалектів древньоболгарської мови) основні звуки цієї мови та знайти для кожного з них позначення літерою. Читаючи по-старослов’янськи, ми вимовляємо слова так, як вони написані. В старослов'янській мові немає такої різниці між звучанням слів та їх написанням, як, наприклад, в англійській чи французькій мовах.
Слов'янська книжкова мова (старослов'янська) поширилася в якості загальної мови для багатьох слов’янських народів. Цією мовою користувалися південні слов'яни(болгари, серби, хорвати), західні слов’яни (чехи, словаки), східні слов'яни (українці, білоруси, росіяни).
Загалом, в науці довгий час вважалось, що будь-яке письмо в своїй основі являє собою культурне наслідування. Спираючись на цю "непохитну наукову істину", вчені XIX та XX ст. намагалися таким же чином вивести глаголицу з якогось ще більш давнього письма: коптського, древньоєврейського, готського, рунічного, армійського, грузинського... Але всі ці трактування були непереконливими та майже завжди супроводжувались неминучими "можливо", "напевно", "не виключено". Обриси літер глаголиці такі своєрідні, що схожості між нею та іншими алфавітами немає.
Нарешті, вчені вимушені були визнати, що глаголиця не схожа ні на одне інше письмо й скоріш за все цілком винайдена солунськими братами Кирилом і Мефодієм, як, доречі, й свідчить древній слов’янський список руської редакції "Похвала святим Кириллу и Мелодию": "Не на тужемъ основании свое дело полагающа, нъ изнова письмена въображыца Произвели свое дело, полагаясь не на чужую основу, а сызнова буквы изобрели"
В память о великом подвиге Кирилла и Мефодия 24 мая во всем мире празднуется День славянской письменности. Особенно торжественно отмечается он в Болгарии. Там совершаются праздничные шествия со славянской азбукой и иконами святых братьев.
КИРИЛИЦЯ ТА ГЛАГОЛИЦЯРукописи X та XI ст. написані двома різними абетками. Одні написані кирилицею, інші - глаголицею. Але яка з них давніша? Тобто, яким письмом були написані не збережені рукописи кирило-мефодієвських часів?
Цілий ряд фактів свідчить про те, що більш давньою абеткою слід вважати глаголицю. Найдавніші пам’ятки (у тому числі "Київські листки") написані саме на глаголиці, до того ж написані більш архаїчною мовою, близькою по фонетичному складу до мови південних слов’ян. На більшу давність глаголиці вказують також палимпсеста (рукописи на пергамені, в яких старий текст зіскреблено і замість нього написано новий). На всіх палімпсестах, що збереглись до наших днів, зіскреблено глаголицю й новий текст написано кирилицею. Немає жодного палімпсеста, на якому була б зіскреблена кирилиця й по ній написана глаголиця. Найдавніші книги, написані глаголицею, дійшли до нас з XI ст. Найстаріша книга на Русі, написана кирилицею, — Остромирове Євангеліє — 1057 року. Це Євангеліє зберігається в Санкт-Петербурзі, в бібліотеці Російські Академії наук.
Є й інші факти, що свідчать про більшу давність глаголиці, але перераховувати їх занадто довго. Отже, в сучасній слав’яністиці вже ніхто не сумнівається в тому, що Константан Філософ (після хрещення Кирил) та його брат Мефодій "переклали" звуки слов’янської мови на пергамент за допомогою тієї абетки, яку сьогодні прийнято називати глаголицею. Пізніше (скоріш за все, на соборі в Преславі, в столиці болгарського царя Сімеона в 893 р.) з'явилася кирилиця, котра з часом витіснила глаголицю в усіх слов’янських країнах, за виключенням Північної Далмації (адріатичне узбережжя), де хорвати-католики продовжували писати глаголицею до цього часу.
В кирилиці літери мають більш просту та зрозумілу для нас форму. Яка абетка була винайдена Константаном, ми не знаємо, але саме кирилиця є основою нашого українського алфавіту. Кирилиця проіснувала практично без змін до часів Петра Першого, коли було внесено зміни в обриси деяких літер, а 11 з них були взагалі виключені з алфавіту. Новий алфавіт став бідніший за змістом, але простіший та більш придатніший для друку різноманітних цивільних ділових паперів. Він й отримав назву " цивільний ".
УСТАВ. ПІВУСТАВ. СКОРОПИС
Прикладом для написання літер кирилиці слугували знаки грецького уставного алфавіту. Перші книги на кирилиці також написані уставом. Устав - це таке письмо, коли літери пишуться прямо на однаковій відстані одна від одної, без нахилу - вони наче б то "уставлені". Літери строго геометричні, вертикальні лінії , як правило, товще горизонтальних, проміжку між словами немає. Древньоруські рукописи IX - XIV ст. написані уставом.
З середини XIV століття набув поширення півустав, який хоч і був менш красивий, ніж устав, але дозволяв писати швидше. З'явився нахил у літерах, їх геометричність не так очевидна; перестало витримуватися співвідношення товстих та тонких ліній; текст вже ділився на слова.
В XV ст. півустав поступається місцем скоропису. Рукописи написані "скорим обичаєм", відрізняє зв’язне написання сусідніх літер, розмашистість письма. В скорописі кожна літера мала багато варіантів написання. З розвитком скорості з'являються ознаки індивідуального почерку.
Виховна година на тему:
Гра "В країну добрих справ".
Лікуємо книги в класній бібліотеці. Читання та обговорення вірша Д.Білоуса "Клумачний вірш"
2015
Мета.Вчити бачити корисне і красиве
поряд. Познайомити дітей з історіаєю виникнення та правилами користування книг. Розвивати
інтерес до художньої літератури і реставрування книг, удосконалювати усне
мовлення, збагачувати словниковий запас. Виховувати бережливе ставлення до книг, вміння працювати
у колективі, дотримуватись правил гри.
Обладнання. Вислови про книгу, прислів’я.
Хід заняття
Вчитель:
Добрий день!» — і стає
веселіше.
«Добрий день!» — просто й світло стає.
Ці слова — від простого простіше,
Але скільки тепла у них є,
Ласки ніжної й світла ясного.
В двох словах стільки є доброти,
Що від цього вітання людського
У душі можуть квіти цвісти.
То ж вітайтеся просто і щиро,
Хай слова ці всім ласку несуть,
Побажання любові та миру.
Хай у душах постійно живуть.
Вчитель:- Діти, сьогодні на вас чекає
подорож до Країни добрих справ. Знайомство з історіаєю виникнення та правилами користування книг. Ввічливими
люди не народжуються, а стають, опанувавши знання і правила хорошого тону.
Ввічливість — це шанобливість, доброзичливість, прагнення не завдавати
неприємності іншим, готовність своєчасно прийти на допомогу іншій людині.
- Діти, послухайте, яка пригода сталась з одним
неввічливим хлопчиком.
-В країні Гарних Вчинків жив один дуже нечемний хлопчик
Петрик, який нікого не поважав, бився, ображав всіх, він ніколи не робив добрих
справ. Королева цієї країни Добра Чарівниця довго спостерігала за ним і думала,
як змінити його, перевиховати. Вона вирішила відправити його на перевиховання у
казкову країну – країну Доброти і Ввічливості. Але і там він показав себе з не
найкращої сторони.
- Отже, ми сьогодні вирушимо з вами на допомогу Петрику.
А Добра Чарівниця залишила нам особливий маршрут до цієї країни. Ми маємо вилікувати
книги в класній бібліотеці, виконавши всі завдання. Ви покажете свої знання,
які ви працьовиті, і всі разом навчимо Петрика бути вихованим і слухняним.
Ви згодні? Чи бажаєте ви помандрувати до цієї країни?
- Отже, вилікувавши книги, ми отримаємо з вами чарівну
справу Добра. А найголовніше, ми зробимо з вами добру справу:допоможемо
хлопчику Петрику повернутися додому, у свою країну Гарних Вчинків.
- Отож, ви готові? Вирушаємо!!!
Подорож до країни Ввічливості та
Доброти.
Девіз нашої подорожі: "Відноситися до людей треба
так, як би ви хотіли, щоб ставилися до вас".
Зупинка « Море Доброти».
Завдання: перепливти « Море Доброти».
(на дошці написано - Доброта – це слово, яке зігріває, огортає
теплом душу живої істоти, робить життя світлим і радісним).
- Діти,а що таке доброта? ( Відповіді учнів).
- А як ви думаєте, яких людей називають добрими? (
Відповіді учнів).
Добрий – це людина, яка робить добро іншим, чуйна людина.
Гра « Промінчик Добра».
-В кожному з нас є маленьке сонечко. Це сонце- ДОБРОТА.
Доброта, як сонечко осяює своїми промінчиками і дарує людям тепло, турботу і
увагу.
-Я промінчиком сонця буду торкатися до вас, а ви мені
повинні розповісти, яку добру справу ви зробили за останній час.
- Молодці, діти, бачите, як багато добрих справ ви
зробили.
Зупинка "Острів Ввічливості".
- Мова, якою ми з вами розмовляємо, красива, багата,
пестлива, ніжна, мелодійна, милозвучна. У ній є багато «чарівних» слів – слів
ввічливості.
- Як ви розумієте значення слова «ввічливість»? (
Відповіді учнів).
Ввічливість – шанобливість, привітність, доброзичливість,
прагнення не завдавати неприємностей іншим, готовність прийти на допомогу.
- Як називають людину, яка вживає у своєму мовленні
ввічливі слова? Що означає бути ввічливим, чемним?
- Діти, ви знаєте ввічливі слова? Тоді ось яке на вас
чекає завдання. Вам потрібно скласти словник – « Словник чемної людини».
(Всі слова, які говорять діти, записуються у словник).
- Молодці! Вийшов гарний словник. Сподіваюся, ви будете
завжди користуватися ним.
Хором читають словник.
Вчитель: Діти давайте подивимося на
портрет Д. Білоуса.
Чи знаєте ви цього письменника? Він дуже любив дітей і
хотів, щоб усі діти були щасливими і добре навчалися в школі. Які вірші Д.
Білоуса ви знаєте? Послухайте вірш «Клумачний словник».
КЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК
Тарасик набігавсь,
примчав із
двора.
Уже
й за уроки
сідати пора.
Ось
віршика вивчив,
задачі зробив.
В
щоденник заглянув
тривогу забив.
Гласить неодмінний
шкільний записник:
«Принести до
школи
клумачний словник».
Завдання у
класі
він
сам записав.
А
що за словник
то —
і
досі не взнав.
Прибіг до
бабусі,
що
прала рушник:
—
А що таке,
— каже,
клумачний словник?
—
Клумачний? — бабуся
на
те хлопчаку. —
Та,
мабуть, що носять
його
в клумаку!
Сестричка сміється,
швидка на
язик:
—
Сам, — каже,
— доклумай,
який
це словник!
Та
це вам не
шахи,
це
вам не лото:
кого
не спитає —
не
знає ніхто.
Спитав у
сусіда —
вже
дещо нове:
—
В нас, —
каже, — в
будинку
письменник живе.
По
радіо мову
веде
про слова.
Слова —
це перлини,
це
дивні дива!
Піди
ти до нього
—
у
нього книжки.
Він
знає й розкаже
про
всі словники.
Ну
що ж, як
розради
немає ніде,
в
квартиру поета
Тарасик іде.
Ось
дзвонить, заходить:
—
Будь ласка, —
гука, —
клумачного дайте
мені
словника!
Поет
усміхнувся:
—
Ти просиш дарма:
клумачного, —
каже,
в
природі нема.
Клумачний... То,
мабуть,
почулось... Пробач,
бо
той, хто тлумачить,
той
зветься — тлумач.
Буває, що
слово
відоме давно,
а
знає не кожен,
що
значить воно.
І
тут у пригоді
стає
визначник
скарбів наших
мовних —
тлумачний словник.
Тарасику, світла
твоя
голова,
Ану,
зустрічав ти,
наприклад, слова:
красуля, красоля?
Словник розгорни
—
і
зразу побачиш,
що
значать вони:
красуля —красуня,
красоля —
цвіток.
І
тут же: краснуха
—
хвороба діток.
Оце
ж і тлумачний
словник! Зрозумів?
А
є словники ще —
походження слів.
Любити життя
—
звідси йде
життєлюб.
А
шлюб — від
слюбитися
слюб
— отже й
шлюб!
Вивчатимеш мову:
слова —
в голові,
любов до
них — в серці,
в
самому єстві.
—
Слова в голові?
—
розсміявся хлопчак.
—
То,
значить, для слів
не
потрібний клумак!
Радіє письменник
з
тямкого дружка:
—
Як любиш, наука
тобі
не важка.
Ціннюща в
людини
до
знань ненасить.
І
їх за плечима,
тих
знань, не носить.
—
Спасибі! — Тарасик
додому побіг.
І
ледве, зраділий,
ступив за
поріг:
—
Доклумав! — гукає
сестричці своїй.
А
потім біжить
до
бабусі мерщій.
Примчавши на
кухню,
червоний, як
мак:
—
Бабусю, — кричить,
—
не
підходить клумак!
Ціннюща в
людини
до
знань ненасить.
І
знань за плечима,
—
гука, —
не носить
Вчитель: Дітки, які нові слова ви
почули? (Відповіді дітей).
Галявина відпочинку
(фізкультхвилинка).
- А зараз трішечки відпочинемо на казковій галявині.
Гра «Злови «чарівне слово».
- Я попрошу вас виконувати завдання тоді, коли я назву «чарівне слово».
Встаньте, будь ласка!
Підніміть руки вгору!
Будьте ласкаві, поплескайте в долоні!
Потупотіть ніжками!
Пострибайте, будь ласка!
Будьте люб’язні, руки перед собою!
Кроком на місці руш!
Опустіть руки, будь ласка!
Будьте добрі, нахиліть голову вліво!
Нахиліть, будь ласка, вправо!
Вперед! Назад!
Будьте люб’язні, сядьте на свої місця!
Вчитель: Безмежна сила книги. Без неї
людина сліпа. З дитячих літ книжка допомагає зрозуміти світ, що нас оточує.
Розповідає нам про історію рідного краю, звичаї, традиції.. Книга – мудрий друг
і порадник, не вміючи говорити, вона
розповідає нам про пригоди і подорожі, про чудеса, про навколишній світ. В ній
зібрана мудрість усього людства, яка передавалася із покоління в покоління і
дійшла до наших днів.
У незалежній Україні Свято
Книги започатковано 22 лютого 1993 року. Засновниками його є : Міністерство освіти і науки України та
Товариство книголюбів України.
Книга:
Читачу! Я
друг і супутник,
Я книга
твоя.
Завжди на
дозвіллі де ти – там і я.
Ми добре з
тобою проводимо час,
Чудова
розмова триває у нас.
Навчаю
відважним, правдивим рости,
Любити
природу, свій край берегти.
Від малку ти
мною звикай дорожить,
Без доброї
книги тобі не прожить!
В нас сьогодні
книжки свято!
Разом будем
відзначати,
Книгу – друга
шанувати.
Пісня “ Свято книжки”
1. В нашій школі зазвучало
“ Свято книжки!” , як сигнал.
За годину школа стала,
Як один читальний зал.
Приспів:
Всі читають урочисто
І безвусі, й вусачі,
Скільки мешканців в селі
Стільки в ньому й читачів.
2. У автобусах читають,
Щось мугикають під ніс,
Сторінки перегортають
Під ритмічний стук коліс.
Приспів:
3. За це свято в нашій школі
Так сподобались книжки,
Що кладуть донині діти
На ніч їх під подушки
Приспів:
Книги, книги на полицях,
завше тихо поміж книг.
Та яку ти не розгорнеш –
то й легенда в кожній з них.
То в одній синіє море –
в іншій криється тайга.
А ось в тій – Північний
полюс,
де морози і тайга.
Все, що серце і що розум
вік творили не один,
Повизбирувало людство
в книги – перли із перлин.
Вчитель: Діти, протягом всього навчання
в школі ми говоримо про роль книги в житті людини. А як же виникла книга?
Звідки вона прийшла до нас?
Колись давно на землі не було книжок
у сучасному вигляді, бо люди ще не вміли їх виготовляти. Сторінками найдавнішим
книгам служили камені, стіни печер, сокири, посуд, щити.
Згодом люди додумалися писати на
глині, яку потім сушили і випалювали на вогні. Та хіба на сторінках – цеглинах
багато напишеш? До того ж ці книги важкі і незручні. Коли б, скажімо, якийсь
учений збирався у дорогу і брав із собою дві – три такі “ книги”, йому потрібен
був…віз.
З часом стали виробляти зручні і
легкі книжки з тонкої козячої або телячої шкіри. Першу таку книгу виготовили у
старовинному грецькому місті Пергамі – тому й папір із цієї шкіри назвали
пергаментом. Але вони були дуже дорогі.
На виготовлення однієї книги
потрібні були шкури з цілої череди телят. Отже, люди шукали матеріал, з якого
можна було б творити книги, щоб вони були дешеві і простіші.
У Африці вздовж річок є густі
зарості болотяної рослини папірусу. Спочатку його використовували лише на
будівництві. А згодом додумалися так обробляти волокна рослин, що почали
виготовляти з них папір. Відтоді і
з’явилися сувої з папірусу. Писати на його сухих стеблах було зручніше,
але через кілька років такі “ книги” ламалися і розсипалися.
Справжній папір,, на якому пишуть і
сьогодні, люди навчилися робити дві тисячі років тому. Тоді й почали у багатьох
країнах писати на папері, саме писати, бо книги були рукописними, й одну книжку
переписували, бувало, кілька разів. Минуло ще багато років, поки з’явилося
книгодрукування. У нашій країні це сталося у 16 столітті.
Безмежна сила книги , бо без неї
людина сліпа. Книга ж відкриває великий світ.
Вчитель:
А зараз , діти, ми трохи відпочинемо і пограємо у гру. Я починаю речення
– а ви його повинні закінчити.
Діти, звісно, вчаться в …. школі
А комбайн працює в …. полі
Ми лікуємось в … лікарні
А стрижемось в … перукарні
Ліки беремо в … аптеці,
А книжки в … бібліотеці.
Вчитель: Діти, а чи знаєте ви правила
користування книгою?
То ж давайте їх повторимо.
Бережи книгу – свою чи бібліотечну.
Мий руки перед тим, як брати до них
книгу.
Не згинай у книзі сторінок.
Не роби на сторінках книг позначок
ручкою.
Не виривай сторінок.
Не слинь пальці, коли перегортаєш
сторінки.
Бережи книгу від вогню чи сирості.
Розірвану книгу підклей.
Виготуй закладку.
Книгу поверни в бібліотеку вчасно.
На неї чекають інші читачі.
Вчитель: Діти, а що буває з книгами,
якщо їх не берегти? Давайте подивимося інсценівку.
“
Давно знайомі”
Зустрілися в одному домі
Дві книги, вже давно знайомі.
Одна із них новісінька була,
Як дзеркало, блищала,
Немов із
магазину тільки – но прийшла.
А друга, навпаки, поганий вигляд мала:
Була стара,
пошарпана, брудна…
Яка ж бо ти
красива! Молода!
– Звернулась до колишньої сусідки.
А ми з тобою
однолітки.
Скажи, як ти себе
так вберегла?
Нічого дивного, -
та їй відповіла.
Мене зберіг такою
господар мій, бо дуже шанував.
Він завжди бережно
поводився зі мною,
А вже коли мене
читав,
То тільки чистими
руками
Завжди брав.
Охайним був,
вимогливим до себе,
І своєчасно, як
була у тім потреба,
Мене ремонтував.
Як бачиш, все
робив обачно,
За це йому я дуже
вдячна.
Мораль: щоб книги
не старіли
І повсякчас могли
нам слугувати,
Заздалегідь їх треба шанувати.
Книга: Дорогі діти! Я – книга, від
усього серця прошу вас:
не беріть мене брудними руками;
коли гортаєте мої сторінки, не
слиньте пальців, не загинайте сторінок;
не малюйте на мені, і нічого не
пишіть;
виготовте для мене закладку і не
вставляйте між сторінками ручку або олівець – від цього я псуюся;
не кидайте мене будь – де, а кладіть
завжди на певне місце.
А тепер я хочу, щоб ви мені дали
обіцянку. Повторюйте за мною.
Обіцяю не лінитись, добросовісно
трудитись,
Педагогів поважати і оцінки гарні
мати,
Книги й зошити любити, берегти, а
не губити.
Акуратним завжди бути, щоб нічого не
забути.
На уроках не жувати, не дрімати, і
не спати,
І домашні завдання добре готувати.
Буду вчитись я сумлінно і поводитись
відмінно,
Щоб батьки могли радіти, що такі в
них гарні діти!
Вчитель: Людина, яка любить читати –
щаслива людина. Бо навколо неї завжди багато розумних, вірних друзів. Ці друзі
– книги.
Тож будемо читати завжди. І хай
не буде у нас жодного дня без книги, жодного дня без прочитаної хоча б однієї
сторінки.
Ти можеш із другом своїм посваритись
І навіть, образившись, тиждень
мовчать.
А книжка не сердиться, книжка не
злиться,
Вона лиш добру тебе буде навчать.
І сонце ясніше засвітить для тебе,
І небо засяє таке голубе!
Тобі подружитися з книжкою треба –
І книжка ніколи не зрадить тебе.
Прислів’я
Книга – друг і порадник.
Книга – джерело знань.
Книга вчить, як на світі жить.
З ручаїв – ріки, з книжок знання.
Розум без книги, як птах без крил.
Книга не пряник , а дітей до себе
манить.
Книга – ключ до знань.
Книга – міст у світ знань.
Книжка – маленьке віконце, а через
нього весь світ видно.
Книгу читай – розуму набирай.
Одна книга тисячі людей навчає.
Золото добувають із землі, а знання
із книжок.
Вчитель. А тепер давайте всі станемо лікарями
та підклеймо, відремонтуймо та поновимо книги класної бібліотеки (Діти
підклеюють книги).
Вчитель: Діти ми
сьогодні говорили про добрі справи, вчились бачити корисне і красиве поряд, познайомились з історіаєю виникнення та правилами користування книг, збагатили
словниковий запас.
Діти, здоров’я і щастя бажаю вам, приємних
зустрічей з героями книжок!
Немає коментарів:
Дописати коментар